Як стати тренером у 33 роки та вийти на дохід 40 000 грн: реальна історія учениці E-TRENER

Мені 33 роки. І майже половину свого життя я працювала менеджером з продажів меблів. Гарний салон, стабільна зарплата, постійні клієнти, графік «як у всіх». Ззовні здавалося — все нормально. Але всередині я давно відчувала дивну порожнечу. Наче я щодня приходжу не на своє місце.

У продажах я була з тих, кого називають «сильний менеджер». Я вміла говорити, переконувати, знаходити підхід до людей. План закривала регулярно. Але кожен новий місяць відчувався як копія попереднього. Один і той самий салон. Одні й ті самі розмови. Одні й ті самі фрази, які я могла сказати навіть уві сні.

При цьому спорт завжди був зі мною. Я почала тренуватися ще з 25 років. Спочатку просто для себе — підтягнути фігуру, прибрати втому після роботи, відволіктися. Потім спортзал став частиною мого життя. Я знала тренерів, програми, вправи, харчування. Читала, дивилась, вчилась для себе. Але ніколи не думала, що це може стати професією.

Я була з тих, хто казав: «Ну тренер — це несерйозно. Це ж нестабільно. Це ж тільки для молодих». І кожного разу, коли хтось із знайомих казав: «Тобі б у тренери», я лише сміялася.

Але думка нікуди не зникала.

Особливо вона почала зʼявлятися після важких робочих днів. Коли ти зранку їдеш на роботу без жодного бажання. Коли в неділю ввечері тебе накриває не втома, а сум від того, що завтра знову понеділок. Я ловила себе на думці: я ж не боюся працювати — я боюся прожити так все життя.

Я довго сумнівалась. Реально довго. Майже рік просто спостерігала. Дивилась на тренерів у залі. На онлайн-фахівців. На дівчат, які вели сторінки, допомагали людям, змінювали їхні тіла й життя. І в якийсь момент усвідомила: мене тягне не до гантелей — мене тягне до процесу змін.

Я хотіла бути людиною, яка допомагає.

Рішення прийшло не різко. Без пафосу. Просто одного дня я сказала собі: якщо я не спробую зараз — я не спробую ніколи. І почала шукати навчання. Не сертифікат «для галочки», а нормальну систему. Онлайн, бо я працювала повний день. З практикою. З підтримкою.

Так я потрапила в онлайн-школу E-TRENER в пройшла навчання тренера.

Чесно скажу — я дуже хвилювалась. Було страшно. Страшно витратити гроші. Страшно не впоратися. Страшно виглядати «новачком» у 33 роки. Але з першого ж тижня я зрозуміла — я не помилилась.

Навчання було не сухе. Не з книжковими фразами. Все пояснювалось простою мовою. Без «води». З реальними прикладами з практики. Особливо важливо для мене було те, що поруч був куратор — Бугаєнко Руслан. Людина, яка не просто перевіряла завдання, а реально направляла.

Я памʼятаю, як сумнівалась у собі. Писала: «Мені здається, я не зможу працювати з людьми». І отримувала відповідь не з мотиваційних цитат, а з конкретних пояснень: що робити, як починати, з чого стартувати, як не згоріти.

Поступово я почала змінюватися. Не тільки як майбутній тренер — як людина. Я стала впевненішою. Чіткішою. Перестала знецінювати себе. І вперше за довгий час у мене зʼявилося відчуття: я рухаюсь туди, куди хочу.

Перші клієнти зʼявилися несподівано. Спочатку — знайомі з залу. Потім подруги подруг. Потім рекомендації. Я ще працювала менеджером і вела клієнтів паралельно. Втомлювалась, але це була зовсім інша втома — приємна.

Мій перший місяць у новій сфері приніс 25 тисяч гривень. Для когось це небагато. Але для мене це було щось неймовірне. Бо ці гроші я заробила не з продажів меблів. Не за відпрацьовані години. А за знання. За допомогу людям.

Я памʼятаю, як дивилась на цей дохід і думала: «Тобто це тільки початок?..»

Наступні місяці я почала вкладатися ще більше. Навчилась вести клієнтів системно. Працювати онлайн. Будувати комунікацію. Пояснювати просто. Підтримувати психологічно. І дохід виріс.

Другий етап — 40 000 гривень.

І в той момент я зрозуміла головне: це вже не випадковість. Це система. Це професія. Це шлях.

Я не звільнилась одразу. Але думка про стару роботу почала зникати. Вона більше не була моєю опорою. Навпаки — стала гальмом. І одного дня я просто закрила за собою двері салону меблів.

Без істерик. Без страху. З повним розумінням, що я більше не повернуся.

Сьогодні я працюю онлайн. Можу планувати свій день. Можу бачити реальні результати людей. Можу рости. Навчатись. Масштабуватись. І найголовніше — я не відчуваю, що проживаю чуже життя.

Я часто думаю: якби я не наважилась тоді — де б я була зараз? Швидше за все, все там же. З тим самим графіком. Тими самими думками. І тим самим відчуттям, що час іде.

E-TRENER дав мені не просто знання. Він дав мені напрям. Віру. І розуміння, що в 33 роки життя тільки починається.

Якщо ти зараз читаєш це і відчуваєш, що хочеш змін — знай: страх не означає, що не можна. Страх означає, що тобі туди треба.

Іноді один крок змінює не роботу.

А все життя.