Переходь в Інстаграм школи та отримай ще більше корисної інформації
Я довго думав, що роблю все правильно.
Я любив спорт, тренажерний зал був моїм другим домом, я постійно читав про тренування, харчування, дивився західних тренерів, проходив безкоштовні марафони, вів свій блокнот з програмами. І в якийсь момент зрозумів: «Все, я готовий працювати в цій сфері. Хочу бути тренером».
Навчання було просте: анатомія, базові вправи, техніка безпеки, трохи програмування тренувань. Видали сертифікат, потисли руку, сказали: «Тепер ти тренер».
Я пішов у зал. Мене взяли. Офіційно — інструктор тренажерного залу. Перші тижні я був на ентузіазмі.
Підказував техніку, показував вправи, допомагав новачкам. А потім прийшла реальність. Зарплата — фіксована.
Графік — по 10–12 годин у залі.
Ніякого розвитку, ніяких перспектив, ніякої свободи. Ти просто «черговий тренер».
Я дивився на старших колег — їм було по 35–40 років, вони працювали так само, як і я, і жили від зарплати до зарплати.
І мене накрило.
Я дивився на досвід тренерів із США
У якийсь момент я почав уважно вивчати, як працюють тренери в США. Не через красиві відео в Instagram, а через реальні інтерв’ю, блоги, подкасти, розбори бізнес-моделей. І чим більше я занурювався в цю тему, тим чіткіше бачив: вони мислять зовсім інакше. Для них тренер — це не «людина в залі», а власник фітнес-бізнесу. Вони з першого дня будують не просто робоче місце, а систему, яка може працювати без їх постійної присутності.
Американські тренери практично не живуть за рахунок погодинної оплати. Вони продають пакети супроводу, програми трансформації, коучинг, онлайн-продукти, марафони, освітні курси. Вони створюють бренди, ведуть спільноти, працюють з аудиторією на роки вперед. І найцікавіше — вони з самого початку мислять масштабом, а не виживанням.
Я дивився на їхні цифри і ловив себе на думці, що ми в Україні часто граємо у «маленький фітнес»: радіємо 500 гривням за тренування, боїмося підняти ціну, боїмося заявити про свою цінність. А там тренер спокійно говорить про 3–5 тисяч доларів на місяць як про базовий рівень доходу.
Ще одна річ, яка мене вразила — це робота з клієнтом. Вони не продають «присідання і жими». Вони продають зміну життя: енергію, впевненість, новий рівень мислення, здоров’я, силу характеру. Тому клієнт залишається з ними місяцями й роками, а не купує разові тренування.
Саме тоді я остаточно зрозумів: я хочу працювати не за моделлю «інструктор у залі», а за моделлю персональний тренер — експерт — підприємець. І цей погляд на професію повністю змінив мій шлях.
Момент, коли я зрозумів, що зробив помилку
Одного вечора до залу прийшов хлопець — персональний тренер.
Він не працював у нашому клубі, просто привів клієнта на тренування. Я з ним заговорив. Ми розговорились.
Він працював 4–5 годин на день. Вів клієнтів онлайн.
Заробляв утричі більше, ніж я. Сам складав собі графік.
Міг поїхати з міста на тиждень і не втратити дохід.
І тоді до мене дійшло: інструктор і персональний тренер — це не одне і те саме. Це взагалі різні професії.
Чим насправді відрізняються ці два шляхи
Інструктор — це співробітник залу.
Персональний тренер — це підприємець у сфері фітнесу. Інструктор залежить від керівника.Персональний тренер керує своїм доходом.
Інструктор продає години. Персональний тренер продає результат і трансформацію.
Інструктор має стелю. Персональний тренер — ні.
Я ж обрав короткий шлях. І це була моя помилка.
Як я намагався «вирости» з інструктора
Я почав брати клієнтів самостійно.
Пробував вести сторінку в Instagram. Писав людям у директ.
Працював за копійки, бо не розумів, як продавати, як будувати цінність, як працює онлайн-напрям.
У мене були знання про вправи. Але не було знань про професію. Я вмів присідати і жати. Але не вмів будувати бізнес.
І саме тоді я прийняв друге рішення: піти навчатись на персонального тренера — не «інструктора», а фахівця, який вміє вести людину до результату і будувати власний дохід.
